Центральноукраiнський Регiональний Навчальний Центр (м. Черкаси)

Про корупцію в Україні не говорить тепер хіба що лінивий. Від бабці на лавочці до представників серйозних міжнародних організацій та іноземних дипломатичних представництв. Корупцією пояснюють, корупцією лякають, корупцією виправдовуються і т.д. Словом “корупція” ряботять газетні шпальти, воно звучить з теле- та радіоприймачів. А з міркувань на цю “популярну”, в певних суспільних сферах – навіть модну тему тривожно часто робляться висновки про передчасність демократії в Україні, а то й зовсім про нездатність українців, як і всіх східних слов’ян, до життя за правилами демократичного суспільства. Тобто, не “Вашингтона з новим і праведним законом” нам треба, бо ж “закон – як дишло”, а Піночета, або ж хоча б Володимира Володимировича Путіна.

Демократія – не “Царство небесне”
Більше того, як же не згадати дотеп Уїнстона Черчиля про те, що демократія найгірший спосіб правління, проте кращого люди не придумали. А отже, єдиним виходом в такій ситуації бачиться лише постійне вдосконалення демократії, чим в Європі займаються вже кілька століть. Україна ж практикує демократію...Вважається, що з 1991 року, тобто із здобуттям Незалежності . Та ризикну не погодитися. На мою думку, українська демократія значно молодша. Бо ж тільки останні вибори до Верховної Ради можна більш-менш впевнено назвати демократичними. Але ж чесні й справедливі вибори – це тільки перший крок до демократії. За узагальненим реверансами убік суспільства, чи ж, як кажуть останніми роками – електорату, має йти повага до кожного конкретного виборця, яка виявляється у зацікавленому та шанобливому ставленні кожного “великого” політика, державного та муніципального службовця аж до найдрібніших чиновників. Чи ж можемо ми говорити про демократію, що відбулася, якщо наші “верховні керманичі” оперують щодо нас такими поняттями як “біомаса”? Тим більше, чи можна виставляти українській демократії претензії щодо її недосконалості? І чи варто, навіть подумки відмовлятися від наміченого шляху після першого ж кроку?
Не святі горщики ліплять
Але так же не варто опускати долу очі у відповідь на докори в недосконалості теперішньої нашої демократії. Адже такі докори є часто засобом тримати Україну “на відстані”, приховуючи справжні мотиви для цього. Як, зрештою, і докори в суцільній корумпованості українського життя. Ні в якому разі не хочу сказати, що проблема корупції в Україні штучно перебільшується. Адже це та суспільна “хвороба”, шкоду якої перебільшити неможливо. Цікаво, що й давні (назвемо їх так) демократичні суспільства усвідомили небезпеку корупції зовсім недавно. Ще зо три десятки років тому стосунки між громадянами і чиновниками, скажімо у Франції, дуже нагадували наші теперішні з їх кумівством, протекціонізмом, “подарунками” та хабарями. Ані жодна країна й досі не набереться сміливості заявити про остаточне подолання корупції, але ж більшість намагається усіма силами зменшити її, ослабити її прояви. Бо ж зрозуміли, що корупція – це саме та біда, яка спотворює стосунки в суспільстві, знесилює його, позбавляє оптимізму та творчої енергії і окрему людину і суспільство в цілому. Саме тому боротьбі з корупцією приділяється так багато уваги в Європейському Союзі. І її не уникає жодна з новоприйнятиїх країн. Щоправда, на цю тему іноді й жартують з долею самокритики й сарказму. Скажімо, в Польщі кажуть, що є привід порадіти за Болгарію і Румунію, бо ж після їхнього вступу до ЄС у Польщі не найгірші у Євросоюзі показники з корупції.
До сусідів по рецепти. Або інструкція замість корупції
За висновками міжнародної організації “Transparensy International”, за останні 4 роки показник корумпованості польського суспільства змінився з 3,7 до 4,1 (за шкалою від 0 до 10, де 0 – суцільна корумпованість , а 10, відповідно – відсутність корупції. “Оцінка” України за цією шкалою складає 1,7). І зовсім не порівнянню з новими членами ЄС завдячує Польща поліпшенням ситуації, а величезній роботі, яка, наче справжнє, “посполите рушеніє”, охопила все суспільство. І на “закручування гайок” за допомогою суворості покарань у Польщі не покладалися. Хоча деякі законодавчі норми в цьому напрямку усе ж були змінені. Та, як слушно, зазаначає один із творців польських адміністративної та муніципальної реформ, багаторічний депутат Сейму професор Єжи Регульські, “право змінити найлегше, а на зміни ментальності, виховання звички чинити у відповідності до правових норм, може піти й 10 років, і навіть життя цілого покоління.” З другого боку, за словами журналіста найбільшого в Польщі друкованого видання “Газети Виборчої” Міхала Солтисяка, в ході опитувань, проведених виданням, з’ясувалося, що люди часто називають корупцією звичайну бюрократичну тяганину. І особливо вона дошкуляє на місцевому рівні, де зосереджене життя та мають розв’язуватися більшість проблем кожної людини.
Ідея вдосконалення роботи місцевого самоврядування, що переросла в Громадянську акцію і, зрештою, в постійну програмну роботу, отримала назву “Прозора Польща”. А запрошення попрацювати ініціатори, громадська організація “Фундація розвитку місцевої демократії”, направила всім самоврядним структурам. Визвалися більше 700 (це приблизно третина з наявних у Польщі самоврядних гмін та повітів). Сертифікати про участь змогли отримати приблизно 400. Решта зійшли з дистанції. Адже від управлінських команд, що зголосилися до “Прозорої Польщі”, вимагалося значно більше, ніж начіпляти, як на дверях міськивиконкомів на Черкащині, таблички “Тут хабарів не беруть!”. Вимагалося змінити підхід до організації всієї роботи владного органу, базуючись на моделі “6 принципів вдалого управління”. Її складові (принципи) – “прозорість”, “участь громадян”, “несхвалення корупції”, “передбачуваність”, “фаховість”, “звітність”. Кожне з цих понять – не декларація, а набір цілком конкретних заходів, таких, наприклад, як створення стратегічного плану розвитку (“передбачуваність”), видання інформаційного про наповнення і використання місцевого бюджету (“звітність”), створення етичного кодексу працівників виконкому (“несхвалення корупції”) і т.д. Справжні “інструкції по використанню виконкому” з’являлися в результаті виконання завдань принципу “прозорості”. Тут є чому позаздрити усім, хто має справу з нашими, вітчизняними виконкомами. Уявіть собі, що вам не треба бігати кабінетами й шукати, хто видасть певну довідку чи дозвіл, вас не завернуть, сказавши : “Усе гарно, тільки принесіть ще одну довідочку” і т.д. Адже щодо кожної справи, яку виконком має повноваження розв’язувати, створена окрема інструкція, де зазначені вичерпний перелік необхідних документів (і хто їх видає), всі мита, оплати і т.д., безпосередній виконавець з графіком його роботи, терміни виконання. Отак береш бомажину з такою “карткою – описом послуги”, скажімо, “отримання дозволу на будівництво об’єкту підприємницької діяльності”, збираєш вказані документи і рівно через місяць можеш починати будівництво. Секретар мерії одного з польських міст на питання, чи вартий результат затрачених (у вільний від основної роботи час і без добавки до зарплати) зусиль, впевнено сказав: “Для нас це свого роду “дупокривка”, бо ж визначаються єдино можливі способи дій службовця. І це є відповідь усім спокусам і спокусникам”. Виходить, коли є інструкція, корупції стає малувато місця. “Прозора Польща” проходить настільки потужно, що спричинила розробку ісхвалення Сеймом принаймні двох законів. Один з них “Про суспільну користь та волонтаріат” зобов’язує польські муніципалітети залучати до розв’язання певних міських проблем громадські організації та надавати їм для цього бюджетні кошти, другий – вимагає мати в друкованому вигляді і в Internet “Бюлетень публічної інформації”.
Гідна Україна може бути тільки прозорою
Кілька міст в Україні спробували свої сили, виконуючи аналогічні завдання. Так, наприклад, в Олександрії, Кіровоградської області, наважилися й на розробку та запровадження “карток послуг”. За словами керівника апарату міської ради Людмили Фуртак, результат відчувся одразу, бо ж припинилося ходіння відвідувачів кабінетами з нескінченними питаннями, а службовці отримали більше часу на реальну роботу. У 2006 – 2007 роках завдання “6 принципів вдалого управління пробували виконати в Смілі (Черкаська область), Богуславі та Сквирі (Київська область) ще кількох містах Центральної України. Трохи раніше – в Торезі (Донецька область), ряді міст Західної України. В містах випускалися бюджетні довідники, створювалися системи інформування мешканців, укладалися угоди про співпрацю з громадськими організаціями і т.д. Нині ідея підхоплена проектом „Запровадження етичного та ефективного управління та формування громадського контролю”, що здійснюється в рамках проекту „Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні „Гідна Україна”, що виконується Менеджмент Сістемс Інтернешнл (MSI) завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Корпорації „Виклики Тисячоліття” (MCC). І вже 8 міськвиконкомів будуть працювати із мешканцями своїх міст зрозуміліше та ефективніше. Міста, що беруть участь у цьому проекті – Рубіжне (Луганська область), Куп’янськ (Харківська обл.), Виноградів (Закарпатська обл.), Українка (Київська обл.), Каховка (Херсонська обл.), Джанкой (АР Крим), Червонозаводське (Полтавська обл.) та Житомир запроваджують в практику своїх стосунків із городянами реєстри етичні принципи, що сформульовані в Етичних кодексах працівників виконкомів. В цих містах напевне збільшиться довіра між міською владою та громадськими організаціями, адже вперше їхні стосунки будуть прописані в Угоді про співпрацю. Зрештою, мешканці цих міст отримають вичерпну інформацію про послуги, які вони зможуть отримати у виконкомах, про проблеми, які вони зможуть розв’язати за допомогою міської влади. Їхня робота – це ще одна сходинка до тих стосунків між громадянами, які ми є гідним країни, що обрала для себе європейський шлях розвитку.